«Голодомор – невиплакані сльози України».

2021-11-26

Остання субота листопада – День вшанування пам’яті жертв Голодоморів.
Це одна з найстрашніших сторінок історії нашої країни, яка призвела до небачених безневинних жертв.

Кажуть минуле потрібно пам’ятати щоб ніде і ніколи не повторилися страшні трагедії пережиті людством. Ніде і ніколи! Ми пам’ятаємо тих замордованих селян, які вмирали голодною смертю, заподіяною сталінським тоталітаризмом.

Голодомор 1932–33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.

Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населенням понад 40 млн. осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне. За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 32–33 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався комуністичний режим в Україні.

Голодомор — не історична минувшина, а глибока демографічна і духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять очевидців і жертв.
Українців позбавляли Батьківщини, мови, винищували родовід, обкрадали духовно, морили голодом, вбивали і примушували мовчати.

Занадто багато безіменних могил в Україні. Маємо згадати трагічне минуле, унеможливити духовну і соціальну руїну українського народу, повернути історичну справедливість — всенародно вшанувати та увічнити пам’ять убієнних голодом українців.

Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутись — від того, що це було на землі ... Але світ не розколовся ... земля обертається і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями.

Та ми пам’ятаємо. Сьогодні про голодомор написано чимало книг, статей, підняті з архівів страшні документи, обнародувані жахливі факти. Сьогодні кожен українець знає жахливу правду про минуле. Нелегко про це говорити ..., нелегко, але потрібно. Потрібно пам’ятати про мільйони українців, яких забрав голод. Ми не маємо права забути біль та смуток рідних могил.

Запалити свічку на своєму вікні 27 листопада… Віддати шану померлим. Сказати світу, що пам’ятаємо страшну трагедію.

Зроніть сльозу.
Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс.
Що мали зватись гордо — українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.