Афганістан – кривава рана

2019-02-13

«Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей
–Не всі вернулися сини із тих ночей…»

15 лютого минає 30 років із того часу, коли останній воїн покинув землю Афганістана.
Участь у тій війні, що тривала понад 9 років, взяли 160 тис. країнських військовослужбовців, із яких більше 3 тис. – загинули, 80 - зникли безвісти, близько 4 тис. – отримали інвалідність…
Лишились без синів матері, стали вдовами дружини, сиротами – діти.
А після війни, від ран і захворювань, померли вп’ятеро більше…

13 лютого в читальному залі ПБ бібліотекарі дитячого абонементу Безверха С.Г. Дмитрук Ю.Ю. провели годину пам’яті «Афганістан - кривава рана» .Учні 8-А, 8-Б класів ЗОШ №2 слухали розповідь про воїнів-інтернаціоналістів, які виконували свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані.
Ці події назавжди залишаться в пам'яті українського народу та будуть прикладом для молодого покоління.. .

Діти з цікавістю переглянули слайд – презентацію «30 – річниця виведення військ з Афганістану», вшанували пам’ять наших земляків : Курноса В. та Грізана М., які полягли в Афганських ущелинах, присутні схилили голови у скорботній хвилині мовчання.





Запрошені на захід учасники бойових дій Скічко В.П., Проценко В.Я, Павленко М.Г., Фриз В.М. розповіли молоді про те, як потрапили в Афганістан, як там жили і воювали, поділилися спогадами про товаришів, яких вже немає в живих, про ситуації, які запам'яталися їм найбільше.
Учні з захопленням слухали розповіді кожного з них, ставили питання, вели бесіду.




Присутні мали змогу ознайомитися з книжковою виставкою «Життя обірване Афганом».



Працівники дитячого абонементу разом з директором Степаненко Г.О. та учніподякували воїнам-афганцям за людяність і щиро сердність за добру пам’ять і здатність ділитися найдорощим, та побажали їм міцного здоров’я, довгих щасливих літ та мирного неба над головою.





Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам'ятати, що і серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.
Важливо зберегти пам’ять про ті події, вклонитися тим людям, які не повернулися з війни, виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною.